Допомога творців-пакувальників
03.02.2025
Ми ніколи не зустрічалися й не чули один про одного раніше. Хоча живемо в одному місті й навіть маємо спільних знайомих. Вперше я побачив цього невисокого, худорлявого, спортивної статури, зі смаком одягненого чоловіка на конференції «Пакувальна індустрія» в листопаді минулого року в Бучі. Звернув увагу на його відкритість, привітну, живу манеру спілкування. Але тоді ми так і не познайомилися. Мій виступ на конференції закінчився проханням до присутніх там представників пакувальної індустрії України допомогти зі збереженням унікального зібрання плакатів музею «4-й Блок» у Харкові.
Річ у тому, що після інтенсивних обстрілів міста військами рф і «прильотів» поблизу, в одному з приміщень академії дизайну і мистецтв, де розташований музей, був пошкоджений дах. Ми мали перенести плакати в інше, безпечне приміщення, щоб не піддавати колекцію ще більшим ризикам. Для цього були необхідні великі папки з гофрокартону. Багато, бо колекція налічувала більш ніж 10 000 аркушів, що збиралися 33 роки. Моє звернення до учасників конференції було саме про це.
Відразу ніхто не відреагував на моє прохання, та я й не мав особливої надії. Через деякий час після повернення до Харкова мені несподівано (як завжди трапляється в таких випадках) зателефонував незнайомий чоловік і висловив бажання зустрітися та обговорити питання, яке мене цікавить. Це був Євгеній Титаренко, директор компанії – виробника гнучкої упаковки «Аріс». Ми зустрілися в академії, познайомилися ближче, і я провів його по незвично тихих безлюдних коридорах, аудиторіях, розповів про наші негаразди, біди та сподівання.
«Я все зрозумів, папки будуть! Ми ж харків’яни і маємо допомагати, підтримувати один одного…» – такими були його слова на прощання. Я спілкуюся й намагаюся підтримувати гарні стосунки з різними людьми, колегами, студентами, друзями, знайомими волонтерами. Усяке буває, і часто доводиться відгукуватися на різні прохання. Але коли сам просиш, а потім зустрічаєш відкритих, дружніх, готових вислухати й прийти на допомогу людей, особливо в наш непростий час, відчуваєш невимовну вдячність і теплоту.
Ми не раз потім ще зустрічалися з Євгенієм. Він особисто приїздив, щоб заміряти постери, привозив попередні зразки гофрокартону, щось уточнював у нехитрих конструкціях папок, вибачався за затримку, і в останні дні старого 2024-го року нарешті цілу палету папок доставили до одного з корпусів академії. Вивантажували картон ми з Євгенієм удвох. Це варто було бачити! Директор відомого в Україні підприємства та професор академії витягують із машини картонні блоки й заносять на сходи…
Для мене це звична ситуація: ми завжди робили так нашу трієнале екоплаката «4-й Блок», нашу колекцію та ще багато чудових речей. Проте коли я відкрив сайт «Аріса» і подивився на дружній колектив підприємства, то побачив усміхнені обличчя й відчув робочу, динамічну, спрямовану на підтримку людей щиру атмосферу, в якій її головна рушійна сила – директор, Євгеній Титаренко, виглядає природною, рівною з іншими частинкою. «Робота має бути в кайф» – їх кредо. Все стало на свої місця, я зрозумів: вони всі – Творці! Моя щира вдячність і низький уклін таким людям!
